Історична довідка

 

Українська революція 1917-1921 рр. стала переломним моментом нашої історії. Вона прискорила становлення української політичної нації, національної еліти й селянської верстви. Хоча Українська революція зазнала поразки, національне відродження було настільки сильним, що більшовики не могли його ігнорувати. Вони змушені були піти на створення у 1919 році квазідержави – УСРР і певні поступки українському національному рухові, результатом якої стала українізація та НЕП. Українізація швидко досягла вражаючого успіху. В 20-х рр. розпочався український культурний ренесанс на чолі із українською інтелігенцією. Проте до кінця 1920-х років у СРСР ствердився тоталітарний комуністичний режим із суворою суспільною ієрархією. Будь-який прояв незгоди або нонконформізму негайно жорстоко придушувався і карався.

Форсована індустріалізація та суцільна колективізація шокувала селян з їхньою природженою повагою до приватного майна. Коли розпочалася конфіскація землі та майна, а людей почали силою заганяти в колгоспи, село повстало. Колишні господарі не могли собі дозволити втратити можливість розпоряджатися результатами своєї праці.

У 1930 р. відбулося близько 4 тис. масових виступів, в яких взяло участь близько 1,2 млн. селян. За перші 7 місяців 1932 року органи ҐПУ зафіксували в УСРР понад 900 масових виступів, що складало понад 56% усіх антиурядових акцій в СССР за цей час. Незважаючи на тиск партійних і державних органів, майже 500 сільських рад в Україні відмовилися приймати нереальні плани хлібозаготівель. Улітку 1932 року через наростання спротиву Й.Сталін із оточенням приймає рішення про організацію в Україні штучного голоду, щоб шляхом винищення частини населення залякати інших і не “втратити Україну”.

Голодомор став результатом чітко спланованої політики Кремля. Безпосередньо до Голодомору призвело посилення попередньої політики визиску та введення в дію нових механізмів геноциду наприкінці 1932 р. Головним із таких механізмів стала масова конфіскація усього продовольства на відміну від попереднього часу, коли забирали переважно зерно. Конфіскація вимагала напруження всього репресивного апарату системи, а також залучення багатьох містян, робітників у примусовому порядку, співробітників компартійного апарату. Для вилучення продовольства створювалися спеціальні загони з активістів, які ходили по сільських обійстях і здійснювали обшуки. З початком 1933 р. ці спеціально навчені активісти забрали все їстівне у мільйонів людей, прирікши їх на масовий голод. Люди почали тікати з уражених голодом територій. У відповідь влада намагається ізолювати голодуючих в межах окремих населених пунктів та територій. З цією метою був застосований режим «чорних дошок». Села, занесені на «чорні дошки», оточувалися збройними загонами міліції та радянських спецслужб. Вивозяться всі запаси їжі. Забороняється торгівля та ввезення будь-яких товарів. Занесення населених пунктів або територій на «чорні дошки» було рівнозначно смертному вироку їх жителям. Голодуючі намагаються вибратися за межі України. У відповідь у січні 1933 р. режим забороняє виїзд селян з території України та Кубані, заселеної переважно українцями, шо стало ще одним елементом політики Голодомору. Втікачам перестають продавати квитки на залізничний та водний транспорт. Блокуються дороги до міст. Тих, хто встиг виїхати, заарештовують і повертають назад.

В результаті були створені несумісні з життям умови для значної частини населення України. Голодуючі опинилися у замкнутому колі, повністю залежні від волі державного та партійного апарату. Навколо теми Голодомору була встановлена повна інформаційна блокада, яка тривала фактично з 1932 р. до здобуття Україною незалежності. Приховування інформації про злочин Голодомору може вважатися однією з ознак геноциду. Крім мотиву приховування доказів злочину та унеможливлення надання допомоги голодуючим, інформаційна блокада переслідувала й іншу мету. В той час СРСР проводив активну міжнародну та торгівельну політику, і розголос про голод в Україні міг мати негативні наслідки для налагодження міжнародних контактів та підписання торгових контрактів. Тим не менш, деякі західні журналісти, які побували за залізною завісою тоталітаризму, публікували репортажі про злочин, доносили світові інформацію про те, що там діється насправді.